ЦАРСТВО БОЖЕ

Частина 1

    Понад дев'ятнадцять століть тому Ісус Христос, засновник Християнства, запровадив революційне вчення, яке дотепер хвилює світ. Він не встановив жодного ритуалу, не розвинув жодної нової філософської системи, Його вчення не спиралось на щось популярне. Воно зверталось до неясних пророцтв Старого Заповіту про земне і небесне царство Бога.
    Царство було основною темою місії Ісуса на землі. Він присвятив йому тридцять притч. Божий намір встановлення Його царства на землі є найвищою надією людства. Ця тема з'являється в Господній молитві відразу ж після слів, що визнають велич Бога: "Нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі" (Мт. 6: 10). Цими словами віддані християни молились протягом віків.
Дивно звучать слова про Боже втручання в людські справи - про царство на землі під небесним контролем. На цю тему рідко говорять в сучасних церквах. Відомий Історик Г. Велс коментує: "Ісус набагато більше проголошував вчення про небесне царство, але сьогодні воно становить незначну частину доктрин більшості християнських церков".
    Це загадка, яка в розумах слухачів правди викликає багато питань. Якщо Ісус, засновник християнства, ходив містами та селами, проголошуючи Євангелію Царства (Мт. 9: 35), то чому ця тема не домінує в сучасних церквах? Чи ж Ісус помилився в Своїх сподіваннях, що Бог встановить Царство на землі? Чи Біблія підтримує, або заперечує такий погляд?
    Ці питання спонукують нас до роздумів, і на них варто знайти відповіді. Праця, представлена читачеві, пропонує розгляд цього питання і спирається на Святе Письмо, історію церкви та актуальні події в світі. Отже, глянемо на справу з історичного боку.

ПОГЛЯДИ ПЕРВІСНОЇ ЦЕРКВИ

    Історично відомо, що християни перших двох віків вірили в майбутнє встановлення Божого Царства на землі. Це підтверджують історики християнства. Візьміть до уваги наступний витяг з "Енциклопедії Британіка":
    "Віра в близький другий прихід Христа і встановлення Його славного панування на землі була особливо міцною в первісній Церкві... Цей ентузіазм очікування був невід'ємно пов'язаний з християнською вірою аж до кінця другого століття".
Але разом зі зростанням сили християнства з імені, правду про Царство цілком занедбано й остаточно занехаяно. Про це говорить наступна цитата зі згаданої нами Енциклопедії:
    "У другій половині 2-го століття дух спекуляції, етичних міркувань та філософії, який розповсюдився в церквах, не знав, що робити зі старими надіями на майбутнє... Молодому поколінню вони вже здавались чудернацькими і не вартими уваги. Більше того, нереальні мрії про славне Царство почали заважати церковній організації. Августин І почав навчати про те, що католицька церква є Царством Христа і що воно вже є доконаним фактом. Доктрина Августина витіснила початковий погляд про Тисячоліття з офіційної теології".

ПОГЛЯДИ ПРОТЕСТАНТІВ

    Реформація відкрила багато правд, захованих в середніх віках. Однак помилкові уявлення щодо Царства надалі існували в протестантських колах. "Німецькі та шведські реформатори відкинули правильний погляд на тисячолітнє Царство і розглядали справу Царства схожим чином, так, як це чинила римо-католицька церква за часів Августина" ("Енциклопедія Британіка").
    Навіть після скасування союзу церкви з державою, слово "християнство" (яке дослівно означає "царство Христа") залишилось неясним, і його застосовували до тодішніх християнських народів.
    Світ сучасного протестантизму є поділений на два табори. Однією крайністю є фундаменталізм, який цінить натхненну Біблію, але розуміє і пояснює її буквально. Таке відношення до Біблії викликало труднощі в розумінні вчення про майбутнє Царство на землі. Деякі християни вірять у знищення землі вогнем під час Божого дня. Прочитаймо витяг з коментаря до Біблії Галлея: "Земля була знищена водою. Наступного разу її знищить вогонь... Коли надійде Божа година, тоді внутрішній вибух або зіткнення з небесним тілом викличе полум'я невгасимого вогню".
    З цього погляду виникає, як це пояснює Вільям Ходерн у "Керівництві до протестантської теології", що спасуться тільки святі, ціле ж людство не переживе катастрофи. Деякі фундаменталісти вірять, що на відновленій землі буде панувати Христос протягом тисячі років, і цим благословенням скористаються лиш воскреслі святі в своїх уславлених духовних тілах. Наприкінці Тисячоліття, після суду над безбожними, святі будуть вознесені на небо. Перетворена земля буде тоді пустою і незалюдненою, а її роль, пов'язана з людством, буде закінчена. Теорія про те, що планета Земля відіграє тільки тимчасову роль, пов'язану з людством, а також про те, що виключно святі скористають з Тисячоліття, цілком заперечує великій надії земного царства.
    В сьогоднішній час просвіти є можливим, застосовуючи властиві методи дослідження Святого Письма, погодити суперечні на перший погляд твердження. Після аналізу ряду віршів на обговорювану тему, дослідники Біблії переконалися в тому, що планета Земля є постійним місцем помешкання для людства. У Ісаї 45: 18 читаємо: "Бо так промовляє Господь, Творець неба. Він той Бог, що землю вформував та її вчинив, і міцно поставив її; не як порожнечу її створив, на проживання на ній Він її вформував". В Пс. 37: 11, 29 сказано: "а покірні вспадкують землю і повік будуть жити на ній".
    Вірші, які, як здасться, говорять про знищення землі, є або ж неправильно перекладені, або мають символічне значення. Питання: "Яка буде ознака Твого приходу й кінця віку?" (в старших перекладах Біблії - "світу" (Мт. 24: 3)) стосується кінця віку - ери, що попереджує встановлення земного Царства. Грецький вираз "аіon" в аналітичному конкордансі Янґа перекладено як "вік", "невизначений час" або період. Нові переклади Біблії дають правильне значення цього виразу.
    Інший текст (2 Петра 3: 6) підтверджує зроблений нами висновок. Апостол Петро пише про суспільний порядок, який існував перед потопом: "тому тодішній світ, водою затоплений, згинув". Вжите тут грецьке слово "космос", згідно доктора Янґа, означає "розпорядження", "краса", "світ". Є очевидним, що планета "земля" не була знищена потопом, а тільки був усунений злий лад тогочасної епохи.
    Третій вірш остаточно вказує на те, що вогонь, який "спалить" землю, є символічний і стосується утиску народів та труднощів, які приготують серця людей до прийняття Божого Царства. Це ми знаходимо в пророцтві Софонії 3: 8, 9, де читаємо: "Тому то чекайте Мене, - промовляє Господь, - на той день, коли встану, як свідок, бо право Моє позбирати народи, згромадити царства, щоб вилити на них Свою лють, увесь жар Свого гніву, бо вогнем Моїх заздрощів буде поглинута ціла земля! Бо тоді уста чисті Я дам народам, щоб усі вони кликали Ймення Господнє, щоб раменом одним послужити Йому".
    Завважмо, що навіть після "спалення землі вогнем заздрощів" на ній залишаться мешканці. Ці мешканці не є святими, бо святі вже мають чисті уста. Тоді Бог, втрутившись в справи землі, заснує Своє Царство справедливості і дасть людям неспотворену правду.
Саме таким є показаний люблячий Бог, Який запропонує вічне життя всім тим, котрі відгукнуться на Його заклик вірно служити. Як це далеко від того поширеного образу Бога злоби і помсти - Бога, Котрий прагне знищити Свої неслухняні створіння.
    Модернізм - інша крайність протестантизму - до такої міри знецінив початкову надію про Царство, що вона втратила своє справжнє значення. Коротко кажучи, модерністи вірять в те, що коли б мир та добра воля мали коли-небудь бути встановлені на землі, то це повинен зробити ніхто інший, лиш сама людина. Віру в Божі обітниці щодо Царства було зовсім знецінено. Такий погляд, хоч і безпідставний, знайшов поширення і підтримку в християнстві. Наступний фрагмент, який вийшов з-під пера модерніста Ричарда Ґреґорі в книзі "Боги і люди", так підсумовує згаданий погляд:
    "Те, що досягнуто за шість тисяч років цивілізації, становить лиш початкову стадію морального та етичного зростання свідомості до неймовірно високого, майже Божого стану справ. Віра в можливість продовження такої діяльності через посвячення себе високим ідеалам становить підставу релігії, яка зробить світ щасливим та кращим, незважаючи на церковні форми, котрі її виражають. Тільки завдяки таким успішним зусиллям царство людини буде гідним називатись Царством Бога".
    Останнім часом непослідовність і беззмістовність поглядів модерністів є щораз більш очевидною. Приклади моральної поведінки людей в християнських країнах показують невпинне падіння. Поряд з деградацією постійно зростає злочинність серед неповнолітніх, спекуляція, корупція, неморальність, зловживання алкоголем, паління, вживання наркотиків тощо, і це все є передбачене в Біблії як ознака часу кінця.
"Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні, запеклі, осудливі, нестримливі, жорстокі, ненависники добра, зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога, - вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися. Відвертайсь від таких!" (2 Тим. 3: 1-5).     Дякуймо Богу за це, бо коли Царство буде встановлене і Ісус буде володарем всієї землі, її мешканці навчаться справедливості (Іс. 26: 9).

БІБЛІЙНІ ПЕРЕДБАЧЕННЯ ЩОДО ЦАРСТВА

    Зараз, коли ми подали загальний погляд християн у світлі історії, наступає черга дослідження того, що навчає про Царство Біблія. Чи Царство має бути буквальним урядуванням на землі? Чи його Володар буде назначений Богом, чи вибраний демократичним шляхом? До якої міри народи будуть під Його контролем? Біблія відповідає на ці питання через пророцтва.
    Пророк Даниїл говорить про Царство наступне:
    "А за днів тих царів Небесний Бог поставить царство, що навіки не зруйнується, і те царство не буде віддане іншому народові. Воно потовче й покінчить усі ті царства, а само буде стояти навіки" (Дан. 2: 44). "...Аж ось разом з небесними хмарами йшов ніби Син Людський, і прийшов аж до Старого днями, і Його підвели перед Нього. І Йому було дане панування й слава та царство, і всі народи, племена та язики будуть служити Йому. Панування Його - панування вічне, яке не спиниться, а царство Його не буде зруйноване" (Дан. 7: 13, 14).
    Встановлення Божого Царства є в руках Христа. Христос обіцяв прийти на землю вдруге з метою встановлення Царства, що показано в притчі про чоловіка славного роду. "Один чоловік, роду славного, відправлявся в далеку країну, щоб царство прийняти й вернутись" (Лк. 19: 12-15). Іван Богослов вказує, що уславлена Церква буде брати участь в царюванні з Христом протягом тисячі років. Звідси назва, тисячолітнє царювання Христа (Об. 20: 4, 6).
    Щоб розвіяти всілякі сумніви, звернемо увагу на вірш 10 п'ятого розділу Об'явлення, де сказано, що "вони на землі царюватимуть". Христос і Церква є покликані царювати Богом, а не людьми. Про це пише також пророк Ісая: "Бо Дитя народилось нам, даний нам Син, і влада на раменах Його і кликнуть ім'я Йому: ...Князь миру ...Ревність Господа Саваота це зробить" (Іс. 9: 5, 6).
    Псалмист Давид говорить про розмах та вплив Божої влади: "І Він [Христос] запанує від моря до моря, і від Ріки аж до кінців землі!.. І впадуть перед Ним всі царі, і будуть служити Йому всі народи" (Пс. 72: 8, 11). "Усі кінці землі спам'ятають, і до Господа вернуться, і вклоняться перед обличчям Його всі племена народів, бо царство Господнє, і Він Пан над народами!" (Пс. 22: 27, 28).
    Пророк Михей змальовує Царство такою образною мовою: "Та буде наприкінці днів, гора дому Господнього міцно поставлена буде вершиною гір, і піднесена буде вона понад узгір'я, і будуть народи до неї пливсти. І підуть численні народи та й скажуть: Ходімо, і вийдім на гору Господню та до дому Якового, і Він буде навчати доріг Своїх нас, і ми будемо ходити стежками Його... І Він буде судити численні племена, і розсуджувати буде народи міцні аж у далечині" (Мих. 4: 1-3).
    З наведеного опису виникає, що Святе Письмо зображує Царство як пануючий уряд, який має під своїм контролем справи народів і який є виконавцем Божих справедливих наказів. Однак деякі християни не погоджуються з такою концепцією, наводячи тексти Святого Письма, до яких ми зараз звернемось.
    Один з таких текстів знаходиться в Євангелії від св. Івана 18: 36, в якому Ісус говорить: "Моє Царство не із світу цього. Якби із цього світу було Моє Царство, то служба Моя воювала б, щоб не виданий був Я юдеям. Та тепер Моє Царство не звідси". Слово "світ" є перекладом грецького слова "kosmos", яке, як було відзначено, означає "порядок", "краса" або "світ". Отже, Ісус ствердив, що Його Царство не мало бути встановлене за тогочасного суспільного ладу.
    Інший текст (Луки 17: 20, 21), може здатися, говорить про те, що Боже Царство є виключно в серцях людей. "А як фарисеї спитали Його [Ісуса], коли Царство Боже прийде, то Він їм відповів і сказав: Царство Боже не прийде помітно, і не скажуть: Ось тут, або: Там. Бо Божеє Царство всередині вас!" На цій підставі деякі християни вірять, що головне значення поняття Царства полягає у відродженні, яке відбувається у серцях віруючих. Галлей стверджує: "Чим же було Царство, яке заснував Ісус, коли Він прийшов? Це не було Царство політичного типу, але Царство, яке панує в серцях людей і змінює їхнє життя. Ісус прийшов панувати в серцях. Основне значення слова "царство" охоплює панування в серцях людей протягом всіх віків аж до вічності".
    Ми ж віримо в те, що наведені раніше тексти надають словам Ісуса глибшого змісту і не говорять тільки про його вплив на серця людей. Ісус звертав слова до фарисеїв, котрих в іншому місці Він назвав лицемірами, кодлом гадючим, і, звичайно, не хотів сказати, що Боже Царство було в їхніх серцях.
    Цікаво відзначити, що англійський переклад у "Diaglott" передає цей вірш такими словами: "Божа, Царська велич є посеред вас". Отже Ісус, Царська Величність і посланник неба, був присутній серед фарисеїв, але вони Його не розпізнали.
    Твердження, що Царство не можна розпізнати зовні, стосується небесної, духовної фази цього Царства, яка буде невидимою для людського ока. Таким чином ми бачимо, що слова Ісуса погоджуються зі свідоцтвом Святого Письма, яке представляє Царство як могутній уряд, який в майбутньому буде встановлений на землі.
    І хоч поняття Царства має відношення перш за все до майбутнього, його додатковий зміст має на увазі також працю любові, що відбувається в серцях віруючих. Про це нагадує апостол Павло в своєму Посланні до Римлян 14: 7: "Бо Царство Боже не пожива й напиток, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім". В Посланні до Колосян 1: 3 читаємо: "...що визволив нас із темряви й переставив нас до Царства Свого улюбленого Сина".
    Вплив та результат дії Святого Духа в серцях посвячених в цьому житті є образно окреслений виразом "Царство Боже". Та праця любові є тільки початковою стадією. Плоди вона принесе пізніше, коли спадкоємці Царства, поєднані з Ісусом, будуть керувати духовними справами цього Царства. "А переможцеві і тому, хто аж до кінця додержує Мої вчинки, Я дам йому владу над поганами" (Об. 2: 26).

ПРИГОТУВАННЯ ЦАРСТВА

    До цього часу ми досліджували погляди релігійних груп відносно Царства та порівнювали ці погляди з Божим Словом. Тепер ми маємо намір подати короткий нарис приготувань до Царства, здійснених від початку створення аж до наших днів.
    Перші три розділи Біблії говорять про те, що людина була створена досконалою, на Божу подобу, і була поміщена в ідеальне середовище, яке сприяло продовженню її життя. У зв'язку з відсутністю досвіду зла перша людина, Адам, зазнала падіння й зустрілася з наслідками свого падіння, такими як хвороби, страждання та смерть. Важке покарання, покладене на Адама, не виникало з розмірів гріха, але з того, що було порушено закон послуху своєму Творцеві.
    Божа мудрість дозволила, щоб все людство знаходилось у недосконалому стані і щоб людина могла мати користь з безпосереднього зіткнення з гріхом. Досвід зла показав страшні наслідки неслухняності Божому закону. Історія свідчить про високу ціну, яку заплатила людина за пізнання зла. Весь світ, все створіння зітхає й страждає аж дотепер (Рим. 8: 22). Божий план відновлення людини, хоч незнаний всім, перебуває в процесі постійного розвитку.
    Боже Царство - повернення досконалості, втраченої в раю, - не могло прийти, доки відплата за непослух Адама не була вчиненою. У Своїй мудрості Бог передбачив таку можливість і вчинив відповідні дії. Це зовсім не виключає того, що неслухняність людини викликала великий смуток. Велика любов Бога підказувала, щоб послати на землю Свого найближчого приятеля в небесних сферах - Свого Єдинородного Сина, Ісуса Христа, щоб Той став викупною жертвою за грішного Адама. "Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи" (1 Ів. 4: 10). "Ось тому, як через переступ одного на всіх людей прийшов осуд, так і через праведність Одного прийшло виправдання для життя на всіх людей. Бо як через непослух одного багато-хто стали грішними, так і через послух Одного багато-хто стануть праведними" (Рим. 5: 18, 19). У наведених віршах ми маємо простий доказ того, що Бог цікавився зітхаючим створінням й здійснював поступові приготування до встановлення Царства.
    В цей момент виникає логічне заперечення: Якщо очевидним наміром Бога є встановлення Царства, і якщо Син Божий склав Свою примиряючу жертву, то чому ж ми маємо дві тисячі років зволікання з встановленням цього Царства? Деякі християни твердять, що Бог насамперед хоче навернути увесь світ до християнства, і тому вони самі чинять зусилля, щоб досягнути цього, вважаючи, що коли вони здійснять цей геройський чин, то серця людей будуть підготовлені до встановлення Царства.
    В "Новому Біблійному Підручнику", Т. Манлея читаємо такі слова: "У молитві, даній нашим Господом, є слова: "нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі", які наводять на думку, що Боже Царство розповсюджується на землі в міру того, як люди виконують Божу волю. Царство є реальністю сьогодні і воно має зростати від малих початків до грандіозних справ. Розпорядження Бога будуть виконуватись у щораз більшій мірі у всіх сферах людської діяльності - в суспільстві, в торгівлі, в літературі, в сімейному житті".
    В минулому з таким поглядом погоджувались. Від початку свого існування Церква проводила працю навернення. Більше однієї третьої світу вступило до лав християнства. Однак теперішні статистичні дані свідчать, що чисельність християн, після досягнення свого найвищого рівня, зараз постійно зменшується на користь поганських релігій (Всесвітній Альманах і Книга Фактів).
    Ми повинні усвідомити собі, що хоч загальне число християн зростає, у процентному відношенні їхня кількість зменшується. З цього ми робимо висновок, що коли б справа навернення світу була в людських руках, то перспектива майбутнього навернення світу була б ще сумнішою.
На щастя, мислячі християни знайшли вірогідні причини невдач, з якими спіткалось християнство в справі навернення світу. Вони дійшли до висновку, що навернення світу людськими зусиллями в цьому віці не є згідне з Божою волею. Повеління Ісуса, дане Його учням, щоб "свідчити аж до кінців землі", не містило обітниці, що їхнє свідоцтво буде вповні прийняте і принесе результат. Божою волею в цьому віці є вибрати з-поміж світу малу громадку віруючих - справжню Церкву - співспадкоємців з Його Сином, так як написано: "зглянувся Бог від початку, щоб вибрати люд із поганів для ймення Свого" (Дії 15: 14).
    Одразу після укомплектування та прославлення Церкви прийде відповідний час для навернення світу: "Потому вернуся і відбудую Давидову скинію занепалу, і відбудую її руїни, і наново поставлю її, щоб шукали Господа люди зосталі, та всі народи" (Дії 15: 16, 17).
    Зрозуміння того, що навернення світу в теперішньому часі не є Божим наміром, кидає нове світло на все невідоме стосовно Царства. Багато людей задумується над тим, чому ціллю Ісуса під час Його земної місії не було навернення людей; чому Він так строго виклав вимоги учнівства, що тільки мала групка відповіла на Його поклик? Пригадаймо собі Його власні слова, сказані до учнів: "Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а тим, що за вами, усе відбувається в притчах, щоб оком дивились вони і не бачили, вухом слухали і не зрозуміли, щоб коли вони не навернулися, і відпущені будуть гріхи їм" (Мр. 4: 12).
    Отже, тут виразно показано, що Ісус розумів намір Отця і обмежив Свій вибір невеликою групою осіб, стан серця яких повинен був кваліфікувати їх до служби як Його послідовників. Це повністю узгоджується з іншими біблійними віршами. Наприклад, в Матвія 7: 14 говориться: "Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що знаходять її".
    Що ж є дійсною причиною зволікання зі встановленням Царства? Ми можемо назвати їх кілька. По-перше, Божим наміром було залюднення землі (заселення її), а також забезпечення людства життєвим досвідом зла та його страшних наслідків. Крім того, світ, у якому переважає зло, є відповідним місцем для випробування справжньої Церкви. Як потенціальні спадкоємці небесної влади, посвячені послідовники Ісуса повинні бути ретельно випробувані й досвідчені в неприязних умовах, що викликають опозицію, байдужність та насмішки.
    Після вибору повного числа Церкви та її прославлення з Ісусом, надійде час встановлення Царства в силі та великій славі, а також спрямування любові в напрямку людства. Тоді здійсняться слова, що стосуються навернення людства: "Бо пізнанням Господньої слави наповнена буде земля, як море вода покриває" (Ав. 2: 14). "І більше не будуть навчати вони один одного, і брат свого брата, говорячи: Пізнайте Господа! Бо всі будуть знати Мене, від малого їхнього й аж до великого їхнього" (Єр. 31: 34).

Дальше